Кінематограф виник у Франції, коли 28.12.1895 р. в індійському салоні «Гранд-кафе» на бульварі Капуцинів у Парижі відбувся публічний показ «Сінематографа братів Люм’єр». Можна сказати, що відтоді французьке кіно ніколи не втрачало своєї популярності. Французьке кіномистецтво є одним із найулюбленіших у світі, що за популярністю поступається лише Голлівуду. На початковій стадії французьке кіно здебільшого було трюковим, де важливу роль відігравали винахідник кінотрюків, автор кінофеєрій Ж. Мельєс і компанія «Фільм д’Арт», що відкрили дорогу в кіно багатьом драматургам, театральним акторам і композиторам.
1910 року у світі стають популярними кінокомедії за участю М. Ліндера, авантюрні серії Л. Феяда. До Першої світової війни французьке кіно випускало 90% світової кінопро- дукції (здебільшого зусиллями компаній «Пате» і «Гомон»).
Люк Бессон (нар. 18.03.1959) — французький кінорежисер, сценарист і продюсер. У 19-річному віці він їде до Голлівуда, але, попрацювавши там «хлопчиком на побігеньках», повертається на батьківщину і йде служити в армію. Дебютом Бессона можна вважати короткометражну стрічку «Передостанній». Першим повнометражним фільмом Люка Бессона стала чорно-біла «Остання битва». Незважаючи на труднощі з бюджетом, фільм було знято, і режисера зарахували до другої французької «Нової хвилі» (що почалася з Жан-Жака Анно та Лео Ка- ракса). Дебют виявився вдалим — картина отримала 2 нагороди на фестивалі фантастичних фільмів у Аворіазі та ще кілька різних премій.
Сучасний кінематограф США — це величезна кіноіндустрія Голлівуду, що знаходиться поблизу Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія, де розташовані офіси та знімальні павільйони найбільших кінокомпаній США.
У кіноіндустрії США розвинена система різножанрового незалежного кіно: це і культові кінострічки, і творчі експерименти режисерів. Як правило, це малобюджетні фільми, зняті маловідомими режисерами. «Незалежні фільми» — це переважно некомерційні стрічки, які приносять їх творцям максимальний прибуток, наприклад блокбастери, і тому в них можна часто побачити ті чи інші творчі експерименти. Найчастіше саме з «незалежного» кіно виходять зірки світового масштабу: наприклад, дебютним фільмом знаменитого К. Тарантіно був фільм «Скажені пси», який зараз називають класикою незалежного кіно.
Становлення американського кінематографа, одного з найпопулярніших у наш час, почалося в 1892 р. і було пов’язане з американським вченим і винахідником Т. Едісоном, який сконструював кінескоп. Перший публічний кіносеанс відбувся в Нью-Йорку в мюзик-холі Байєла і Костера. Він складався з невеликих гумористичних і танцювальних номерів.
Перша кіностудія в Голлівуді була заснована в 1911 р. Пізніше були створені чотири основні кінокомпанії — «Paramount Pictures» (1912 p.), «WarnerBrothers» (1918 p.), «Columbia Pictures» (1919 p.), «Metro Goldwyn Mayer» (1924 p.), студії яких були в Голлівуді, а також кілька дрібніших компаній. Першим фільмом, з якого почалася історія Голлівуду, був вестерн режисера Сесіла Б. де Мілля « Чоловік індіанки».
6 жовтня 1927 р. відбулася прем’єра першого кінофільму, в якому глядачі почули акторів, — це був фільм «Співак джазу». Почалися ера звукового кіно та «Золоте століття» Голлівуду. З’явилося поняття «кінозірка». У 1929 р. фільм «Співакджазу» був нагороджений спеціальною премією «Оскар» за створення першої звукової кінострічки. У наступні тридцять років було випущено тисячі фільмів. Чітко визначилися основні жанри американського кіномистецтва — вестерни, комедії, мелодрами, мюзикли, трилери тощо.
Молодими кінорежисерами, які продемонстрували свої здібності, були Дж. Лукас, С. Спілберг, М. Скорсезе, Ф. Форд Коппола, Б. де Пальма. Саме ця група режисерів сформувала сучасний кінематограф у тому вигляді, в якому він увійшов у XXI ст. їхні фільми мали приголомшливий успіх, і саме вони стали основоположниками жанру «блокбастер». Керівники великих студій довіряли молодим режисерам і запрошувати їх для зйомок, оскільки саме вони, вихідці з кіношкіл і маленьких студій, вміли укладатися в дуже «скромні» бюджети. В голлівудському кіномистецтві почалася нова епоха.
Основні жанри американського художнього кіно остаточно сформувалися ще у 20—40-х pp. XX ст. Велику роль у цьому процесі зіграв попит споживачів кінопродукції, тому що кінематограф залежав від того, наскільки прибутковими були кінострічки.
Поняття кіножанру почало формуватися зі становленням студійної системи Голлівуду. Воно допомогло систематизувати виробництво фільмів і полегшило їх просування на ринок. Кожна студія спеціалізувалася на постановці фільмів певного жанру: на Paramount Pictures створювались комедії, на Universal Studios — фільми жахів, на Metro-Goldwyn-Mayer — мюзикли тощо. Разом з тим деякі режисери та актори почали асоціюватися у глядачів із конкретними жанрами кінофільмів: режисер Альфред Хічкок — із трилерами, Джеффрі Форд — із вестернами, Дуглас Сирк — із мелодрамами, Вес Крейвен і Ламберто Вава — з фільмами жахів, Джон By — з бойовиками, Роланд Еммеріх — із фільмами-катастрофами.
Не оминула ця доля й акторів: так, Джон Вейн, Рідлі Скотт асоціювалися із вестернами, Едвард Робінсон — із гангстерськими фільмами, Джон Кроуфорд і Барбара Стенвік — із мелодрамами, Борис Карлофф, Бела Лугоши — із фільмами жахів, Брюс Вілліс, Арнольд Шварценеггер, Сильвестр Сталлоне — з бойовиками, Джим Керрі, Леслі Нільсон — із комедіями.
Найпопулярнішим кінематографічним жанром є детектив: показ злочинів, їх розслідування та визначення винних. Різновидами цього жанру є бойовик, або екшен, вестерн, гангстерський фільм, кіно з бойовими мистецтвами та деякі трилери.
Бойовик (екшен) — жанр кіномистецтва, що ілюструє відому тезу: «Добро повинне мати кулаки». Головний герой стикається зі злом. Не знаходячи можливості мирного вирішення ситуації, він вдається до насильства, в результаті чого знищуються десятки, а іноді й сотні лиходіїв. «Happy end» — щасливий кінець — неодмінний атрибут бойовика, зло має бути покаране.
У класичних фільмах жанру вестерн дія відбувається на Дикому Заході Америки в XIX ст. Конфлікт зазвичай розгортається між бандою злочинців, представниками влади та мисливцями за нагородою. Як і у звичайному бойовику, суперечка вирішується шляхом насильства, що неодмінно супроводжується стріляниною. У вестернах панує атмосфера прагнення незалежності, характерної для мешканців західної частини Сполучених Штатів.
Основою сюжетів кримінального кіно постає розкриття злочинів, «вирішення стосунків» між гангстерськими угрупованнями тощо. Дії фільмів відбуваються переважно у США в 30—40-х роках XX ст.
Карате-фільми мало відрізняються від звичайних картин жанру екшен. Але в протистоянні персонажів карате-фільмів ставка робиться не на застосування вогнепальної зброї, а на рукопашні сутички із використанням прийомів східних єдиноборств.
Фільми жанру трилер не мають чітких ознак, але викликають у глядача відчуття напруженого переживання та хвилювання. Часом до трилерів зараховують фільми жахів, подекуди й детективно-пригодницькі кінострічки, акцент у яких зміщений на підготовку до якогось унікального злочину. Визнаним майстром трилерів вважається режисер А. Хічкок.
До фільмів жахів належать фільми, що мають налякати глядача, викликати почуття тривоги і страху, створити напружену атмосферу жаху чи болісного очікування чогось страшного. Основні герої таких стрічок — вампіри, перевертні, зомбі тощо. Як і в багатьох жанрах кіно, у фільмах жахів перед глядачем з’являється картина боротьби Добра зі Злом. Однак перемога не завжди залишається за Добром.
У пригодницьких фільмах, на відміну від бойовика, акцент зміщено з грубого насильства на кмітливість персонажів, уміння перехитрити, обдурити лиходія. При цьому герой повинен оригінально виплутатися зі складних ситуацій.
У кінострічках у жанрі фантастики вихідною ідейно-естетичною настановою є перевага уяви над реальністю. Створюється картина «дивовижного світу», протиставленого повсякденній дійсності та звичним, побутовим уявленням щодо правдоподібності. Фантастика та фільми жахів — тісно пов’язані між собою жанри кінематографа. Більшість популярних сюжетів кінофантастики запозичені з легенд і міфів. Однак кінематограф має свої переваги перед книгами: він здатен втілювати будь-які задуми у візуальній формі, що вражають унікальними спецефектами. Кінофантастику поділяють на «наукову фантастику», «фентезі» та «фільми жахів».
Музичний фільм — мюзикл або оперета, перенесена з театральних підмостків на кіноекран. Атрибутами цих кінострічок є велика кількість пісень, танців, яскраві костюми та декорації. У музичному фільмі обов’язково мають бути наявні елементи мелодрами.
Головна мета жанру комедії — розсмішити глядача, створити веселий настрій. Але комічне і сміх — неоднакові поняття, адже комічним є не все смішне. Комічність — це здатність людини подивитися на себе очима інших, побачити власні вади, а також висміяти недосконалість світу. Головні герої фільмів цього жанру завжди потрапляють у кумедні ситуації.
Духовний і чуттєвий світ героїв найкраще розкривають мелодрами. Гарні костюми та декорації, лірична музика — все це перенесено на кіноекран із театральних підмостків.
Кінематографічне мистецтво відіграє дуже важливу роль у культурі США. Щорічно кінокомпанії Сполучених Штатів випускають сотні фільмів, що залучають у кінотеатри мільйони глядачів і приносять мільярди доларів. Сьогодні голлівудський кінематограф виступає ідеологічним знаряддям — символом сучасної Америки і засобом формування іміджу цієї країни на світовій арені.
