Приветствую Вас Гость | RSS

Владислав ПЛЕННИК Кондратовская СШ

Вторник, 18.09.2018, 20:30
Главная » Статьи » Высокохудожественная Культура

СВІТОВЕ КІНОМИСТЕЦТВО

Франція – батьківщина мистецтва

Кінематограф виник у Фран­ції, коли 28.12.1895 р. в індійському салоні «Гранд-кафе» на буль­варі Капуцинів у Парижі відбувся публічний показ «Сінематогра­фа братів Люм’єр». Можна сказати, що відтоді французьке кіно ніколи не втрачало своєї популярності. Французьке кіномистецтво є одним із найулюбленіших у світі, що за популярністю поступаєть­ся лише Голлівуду. На початковій стадії французьке кіно здебіль­шого було трюковим, де важливу роль відігравали винахідник кі­нотрюків, автор кінофеєрій Ж. Мельєс і компанія «Фільм д’Арт», що відкрили дорогу в кіно багатьом драматургам, театральним ак­торам і композиторам.

1910 року у світі стають популярними кіно­комедії за участю М. Ліндера, авантюрні серії Л. Феяда. До Першої світової війни французьке кіно випускало 90% світової кінопро- дукції (здебільшого зусиллями компаній «Пате» і «Гомон»).


У повоєнні роки у Франції виникає рух проти використання кіно з комерційною метою, учас­ники якого організовували кіноклуби, де пропагували найкращі досягнення світового кіномистецтва.
Сучасний образ французького кіно сформувався після Другої світової війни. З 1946 року відбувається щорічний Міжнародний кінофестиваль у Каннах. З 1976 року впроваджено щорічну націо­нальну кінопремію «Сезар». У 1940-ві—1950-ті роки ста­ють відомими чудові актори: Жерар Філіп, Бурвіль, Жан Маре, Луї де Фюнес, Серж Реджані та ін. У цей період здобувають усесвітнє визнання найкращі екранізації французької класики: «Пармська обитель» (1948), «Червоне й чорне» (1954), «Тереза Ракен» (1953). У розвитку французького кіно важлива роль належить новатор­ському фільму А. Рене «Хіросімо, любове моя» (1959).


Найвідомішими представниками «Нової хвилі» (напрям фран­цузького кінематографа кінця 1950 — початку 1960-х років), що вплинула на розвиток кінематографа в усьому світі, стають по­над 150 режисерів, зокрема: Ж.-Л. Годар, Ф. Трюффо, К. Лелюш, К. Шамброль, Л. Маль та ін. Згодом вийшли фільми-мюзикли режисера Ж. Демі «Шербурзькі парасольки» (1964) і «Дівчата із Рошфора» (1967), що є популярними до сьогодні. У 1960—1970- ті роки у французькому кіно з’являються такі яскраві актори, як Жан Моро, Жан-Поль Бельмондо, Жерар Депардьє, Катрін Де- ньов, Ален Делон, Ані Жирардо, П’єр Рішар.
Сучасне французьке кіно характеризується певною витонченістю, поєднанням психології та драматизму сюжету з деякою пікантністю і художньою красою знімань. Стилістику кіномистецтва визначають модні режисери (Люк Бессон, Жан-П’єр Жене, Франсуа Озон та ін.) та популярні актори (Жан Рено, Одрі Тоту, Софі Марсо та ін.). Уряд Франції ак­тивно сприяє розвитку й експорту національного кінематографа.


Жан-П’єр Жене (нар. 03.09.1953) — французький кінорежисер і сценарист. Його фільми, що сповнені символіки та підвищеної чутливості, фантазії, характеризують­ся деталізованими, глибоко продуманими сценами та сюжетами. За жанром — суміш комедії, драми та мелодрами, іноді трилера. Режисер також знімав телевізійні реклами та відеокліпи.
Фільми Жене вирізняються колірною гамою, де переважають тони сепії, а також насичені червоний, жовтий, синій та зелений кольори. Це створює чуттєву та своєрідну фантастичну атмосферу. Для своїх фільмів Жене добирає акторів із незвичними рисами об­личчя та часто використовує ширококутові лінзи для викривлення людських рис і поз. Дуже часто використовується ретельно проду­маний рух камери (крану).

 Люк Бессон (нар. 18.03.1959) — фран­цузький кінорежисер, сценарист і продюсер. У 19-річному віці він їде до Голлівуда, але, попрацювавши там «хлопчиком на по­бігеньках», повертається на батьківщину і йде служити в армію. Дебютом Бессона можна вважати короткометражну стрічку «Пе­редостанній». Першим повнометражним фільмом Люка Бессона стала чорно-біла «Остання битва». Незважаючи на труднощі з бю­джетом, фільм було знято, і режисера зарахували до другої фран­цузької «Нової хвилі» (що почалася з Жан-Жака Анно та Лео Ка- ракса). Дебют виявився вдалим — картина отримала 2 нагороди на фестивалі фантастичних фільмів у Аворіазі та ще кілька різних премій.

Через рік успіх було зміцнено картиною «Підземка» (1985). У ній помітним був специфічний стиль Бессона — суміш напруже­ної дії та мелодраматизму.
1988 року Бессон знімає красиву стрічку про романтику під­водного світу «Блакитна безодня». Картина, пройнята ностальгі­єю за дитячими роками й пошаною до професії водолаза і кумира Жака Майолі, принесла Люку багато грошей, кілька номінацій на «Сезар» (який у результаті було вручено композиторові та зву­кооператорові стрічки) і культову славу.
Справжньою ж вершиною режисерської кар’єри Бессона був наступний його фільм — «Нікіта» (1990). На картину чекав касо­вий успіх у США. Після цієї картини Бессон отримав загальне ви­знання як режисер зі світовим ім’ям.
У своїй наступній картині «Леон: професіонал» (1994) Бессон розвинув образ похмурого кілера, заявлений ще у «Нікіті». Однак суміш американського постановочного розмаху і французької сен­тиментальності, незважаючи на приголомшливий успіх, так і не завоювала жодного «Сезара».

1997 року виходить нова робота Бессона — «П’ятий елемент». Люк запросив американську зірку Брюса Вілліса та видатного бри­танського актора й режисера Гері Олдмена.

Кінематограф США. Основні жанри американського кіно

Сучасний кінематограф США — це величезна кіноіндустрія Голлівуду, що знаходиться поблизу Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія, де розташовані офіси та знімальні павільйони найбільших кінокомпаній США.

У кіноіндустрії США розвинена система різножанрового незалежного кіно: це і культові кінострічки, і творчі експерименти режисерів. Як правило, це малобюджетні фільми, зняті маловідомими режисерами. «Незалежні фільми» — це переважно некомерційні стрічки, які приносять їх творцям максимальний прибуток, наприклад блокбастери, і тому в них можна часто побачити ті чи інші творчі експерименти. Найчастіше саме з «незалежного» кіно виходять зірки світового масштабу: наприклад, дебютним фільмом знаменитого К. Тарантіно був фільм «Скажені пси», який зараз називають класикою незалежного кіно.

Становлення американського кінематографа, одного з найпопулярніших у наш час, почалося в 1892 р. і було пов’язане з американським вченим і винахідником Т. Едісоном, який сконструював кінескоп. Перший публічний кіносеанс відбувся в Нью-Йорку в мюзик-холі Байєла і Костера. Він складався з невеликих гумористичних і танцювальних номерів.

Перша кіностудія в Голлівуді була заснована в 1911 р. Пізніше були створені чотири основні кінокомпанії — «Paramount Pictures» (1912 p.), «WarnerBrothers» (1918 p.), «Columbia Pictures» (1919 p.), «Metro Goldwyn Mayer» (1924 p.), студії яких були в Голлівуді, а також кілька дрібніших компаній. Першим фільмом, з якого почалася історія Голлівуду, був вестерн режисера Сесіла Б. де Мілля « Чоловік індіанки».

6 жовтня 1927 р. відбулася прем’єра першого кінофільму, в якому глядачі почули акторів, — це був фільм «Співак джазу». Почалися ера звукового кіно та «Золоте століття» Голлівуду. З’явилося поняття «кінозірка». У 1929 р. фільм «Співакджазу» був нагороджений спеціальною премією «Оскар» за створення першої звукової кінострічки. У наступні тридцять років було випущено тисячі фільмів. Чітко визначилися основні жанри американського кіномистецтва — вестерни, комедії, мелодрами, мюзикли, трилери тощо.

Молодими кінорежисерами, які продемонстрували свої здібності, були Дж. Лукас, С. Спілберг, М. Скорсезе, Ф. Форд Коппола, Б. де Пальма. Саме ця група режисерів сформувала сучасний кінематограф у тому вигляді, в якому він увійшов у XXI ст. їхні фільми мали приголомшливий успіх, і саме вони стали основоположниками жанру «блокбастер». Керівники великих студій довіряли молодим режисерам і запрошувати їх для зйомок, оскільки саме вони, вихідці з кіношкіл і маленьких студій, вміли укладатися в дуже «скромні» бюджети. В голлівудському кіномистецтві почалася нова епоха.

Основні жанри американського художнього кіно остаточно сформувалися ще у 20—40-х pp. XX ст. Велику роль у цьому процесі зіграв попит споживачів кінопродукції, тому що кінематограф залежав від того, наскільки прибутковими були кінострічки.

Поняття кіножанру почало формуватися зі становленням студійної системи Голлівуду. Воно допомогло систематизувати виробництво фільмів і полегшило їх просування на ринок. Кожна студія спеціалізувалася на постановці фільмів певного жанру: на Paramount Pictures створювались комедії, на Universal Studios — фільми жахів, на Metro-Goldwyn-Mayer — мюзикли тощо. Разом з тим деякі режисери та актори почали асоціюватися у глядачів із конкретними жанрами кінофільмів: режисер Альфред Хічкок — із трилерами, Джеффрі Форд — із вестернами, Дуглас Сирк — із мелодрамами, Вес Крейвен і Ламберто Вава — з фільмами жахів, Джон By — з бойовиками, Роланд Еммеріх — із фільмами-катастрофами.

Не оминула ця доля й акторів: так, Джон Вейн, Рідлі Скотт асоціювалися із вестернами, Едвард Робінсон — із гангстерськими фільмами, Джон Кроуфорд і Барбара Стенвік — із мелодрамами, Борис Карлофф, Бела Лугоши — із фільмами жахів, Брюс Вілліс, Арнольд Шварценеггер, Сильвестр Сталлоне — з бойовиками, Джим Керрі, Леслі Нільсон — із комедіями.

Найпопулярнішим кінематографічним жанром є детектив: показ злочинів, їх розслідування та визначення винних. Різновидами цього жанру є бойовик, або екшен, вестерн, гангстерський фільм, кіно з бойовими мистецтвами та деякі трилери.

Бойовик (екшен) — жанр кіномистецтва, що ілюструє відому тезу: «Добро повинне мати кулаки». Головний герой стикається зі злом. Не знаходячи можливості мирного вирішення ситуації, він вдається до насильства, в результаті чого знищуються десятки, а іноді й сотні лиходіїв. «Happy end» — щасливий кінець — неодмінний атрибут бойовика, зло має бути покаране.

У класичних фільмах жанру вестерн дія відбувається на Дикому Заході Америки в XIX ст. Конфлікт зазвичай розгортається між бандою злочинців, представниками влади та мисливцями за нагородою. Як і у звичайному бойовику, суперечка вирішується шляхом насильства, що неодмінно супроводжується стріляниною. У вестернах панує атмосфера прагнення незалежності, характерної для мешканців західної частини Сполучених Штатів.

Основою сюжетів кримінального кіно постає розкриття злочинів, «вирішення стосунків» між гангстерськими угрупованнями тощо. Дії фільмів відбуваються переважно у США в 30—40-х роках XX ст.

Карате-фільми мало відрізняються від звичайних картин жанру екшен. Але в протистоянні персонажів карате-фільмів ставка робиться не на застосування вогнепальної зброї, а на рукопашні сутички із використанням прийомів східних єдиноборств.

Фільми жанру трилер не мають чітких ознак, але викликають у глядача відчуття напруженого переживання та хвилювання. Часом до трилерів зараховують фільми жахів, подекуди й детективно-пригодницькі кінострічки, акцент у яких зміщений на підготовку до якогось унікального злочину. Визнаним майстром трилерів вважається режисер А. Хічкок.

До фільмів жахів належать фільми, що мають налякати глядача, викликати почуття тривоги і страху, створити напружену атмосферу жаху чи болісного очікування чогось страшного. Основні герої таких стрічок — вампіри, перевертні, зомбі тощо. Як і в багатьох жанрах кіно, у фільмах жахів перед глядачем з’являється картина боротьби Добра зі Злом. Однак перемога не завжди залишається за Добром.

У пригодницьких фільмах, на відміну від бойовика, акцент зміщено з грубого насильства на кмітливість персонажів, уміння перехитрити, обдурити лиходія. При цьому герой повинен оригінально виплутатися зі складних ситуацій.

У кінострічках у жанрі фантастики вихідною ідейно-естетичною настановою є перевага уяви над реальністю. Створюється картина «дивовижного світу», протиставленого повсякденній дійсності та звичним, побутовим уявленням щодо правдоподібності. Фантастика та фільми жахів — тісно пов’язані між собою жанри кінематографа. Більшість популярних сюжетів кінофантастики запозичені з легенд і міфів. Однак кінематограф має свої переваги перед книгами: він здатен втілювати будь-які задуми у візуальній формі, що вражають унікальними спецефектами. Кінофантастику поділяють на «наукову фантастику», «фентезі» та «фільми жахів».

Музичний фільм — мюзикл або оперета, перенесена з театральних підмостків на кіноекран. Атрибутами цих кінострічок є велика кількість пісень, танців, яскраві костюми та декорації. У музичному фільмі обов’язково мають бути наявні елементи мелодрами.

Головна мета жанру комедії — розсмішити глядача, створити веселий настрій. Але комічне і сміх — неоднакові поняття, адже комічним є не все смішне. Комічність — це здатність людини подивитися на себе очима інших, побачити власні вади, а також висміяти недосконалість світу. Головні герої фільмів цього жанру завжди потрапляють у кумедні ситуації.

Духовний і чуттєвий світ героїв найкраще розкривають мелодрами. Гарні костюми та декорації, лірична музика — все це перенесено на кіноекран із театральних підмостків.

Кінематографічне мистецтво відіграє дуже важливу роль у культурі США. Щорічно кінокомпанії Сполучених Штатів випускають сотні фільмів, що залучають у кінотеатри мільйони глядачів і приносять мільярди доларів. Сьогодні голлівудський кінематограф виступає ідеологічним знаряддям — символом сучасної Америки і засобом формування іміджу цієї країни на світовій арені.

Категория: Высокохудожественная Культура | Добавил: Volf111 (24.04.2014)
Просмотров: 2902 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: